Мій Тячів

Тема: Мій Тячів Нд Лют 17, 2008 2:15 pm

Тячів, м., р. ц. Закарп. обл., положене в Мармароській котловині на правому березі Тиси; 8500 меш. (1971). У Т. — металозав. і харч, промисловість (серед ін. плодоконсервний зав.), фабрика мист. виробів. У документах Т. вперше згадується з сер. 13 ст. В околицях Т. розвинуте садівництво, зокрема вирощування яблук.
Українською Тячів, русинською Тячево, російською Тячев, угорською Técső, чеською Tiačevo (Tjačevo), Ťačovo, Tjačev, на їдиш Тейч.
Тячів — місто районного підпорядкування з 1961 р, районний центр Закарпатської області. Знаходиться в Хустській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км. на південний схід від Ужгорода.
Точний час заснування та первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev. Відомо, що заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття.
Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів. але сплачували податок у королівську казну.
Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів.
В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.
Герб Тячева. Версія ТЦ «Ініціатива», 1996 р. Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року. 28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб. Отже, у 2001 році гербу нашого міста виповнюється 300 років.
На початку XVIII ст тячівці брали участь у національно-визвольній війні мад'ярського народу проти Габсбургів (1703 — 1711 р.р.). Поблизу Тячева діяли гуцульські опришківські повстанські загони очолювані І. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойко та В. Микуляком. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в Ясінях та Рахові вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Захоплення Солотвина, високо оцінив Ференц Ракоці ІІ — тут видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Мад'ярщину — це приносило значні прибутки повстанцям. У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був Тячівець Іван Теренчук. У 1705 р. понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів озброїли і відправили в армію Ракоці.
Серед активних учасників боротьби були тячівці: І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь, та інші.
Після придушення повстання на Тячів було накладено контрибуцію, яку сплачували протягом двох років австрійцям.
На початку ХІХ ст. в Тячеві працювала тільки одна школа, а в 1875 р. вже були церковно-парафіяльна та початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. В місті була бібліотека, яка налічувала до 600 книжок.
Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно и написав декілька картин, які в наші часи експонуються в Національній галереї Будапешта.
На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.
У кінці лютого 1919 р. в Тячеві була встановлена Радянська влада, але вже у другій половині квітня місто захопили румунські війська. А після 10 вересня 1919 р. , згідно з світовою Сен-Жерменською конференцією, Підкарпатська Русь відійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії і в Тячеві владу перейняла чеська адміністрація.
В роки панування чехів у місті почала діяти горожанська школа для русинів та чехів. В 1929 р. тут були чотири початкові школи.
У місті з 1910 по 1939 рр. жив і працював закарпатський письменник і педагог Олександр Маркуш. Він писав підручники та читанки для русинських шкіл, редагував молодіжний журнал «Наш родний край». В березні 1939 р., коли Тячів окупували угорські війська, О. І. Маркуш та ще більше 70 чоловік було репресовано. Відомо, що до Росії тоді виїхали 25 тячівців. У жовтні 1944 р. Тячів визволили Радянські війська, а в 1945 р. Підкарпатська Русь була приєднана до України і переіменована в Закарпатську область.
У роки існування СРСР в Тячеві діяло декілька промислових підприємств: консервний завод, молокозавод, металозавод, фабрика художніх виробів, автопідприємство, промкомбинат, оборонний завод «Зеніт» радіотехнічного профілю та інші, які забезпечували робочими місцями не тільки тячівців, але і жителів навколишніх сіл. Зараз більшість працездатного населення, принаймні чоловіки виїзджають на заробітки за кордон та в східні області України.
Багато шкоди принесли жителям краю руйнівні повені. На пам'яті сторожилів, Потисся сильно заливало у травні 1913 р., восени 1937 р.
В травні 1970 р. вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді. Багато будинків було знесено водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Тодішній рівень води відмічений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Держава прийшла на допомогу. В Тячеві людей спасали військові на амфібіях та вертольотах. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували «фінські» будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вулиці Комсомольській.
Через 23 роки, 20-21 грудня 1993 р. тривалі дощі підняли рівень Тиси і Тячів знову був у воді.
Повінь 4-5 листопада 1998 р. — ще свіжа в пам'яті. Область Указом президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалиось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на відпочинок безкоштовно. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також було запрошено багато дітей.
В м. Тячів з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.
Реформатська заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською. До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.
Римо-католицька церква збудована у 1780 році.
Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення Пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді.Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.
Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.
В місті є Молитовний будинок адвентистів сьомого дня, Зал Царства свідків Ієови, діють релігійні громади інших конфесій та напрямків.
Перепис населення у 1908 році свідчить, що у Тячеві було:
* греко-католиків - 1758;
* римо-католиків - 447;
* реформатів - 1757;
* іудеїв - 591 (синагога знаходилась у нинішньому спортзалі).
* лютеранців було 7 і ні одного православного.
За національним складом в самому місті Тячеві записались:
* русинами - біля 2-х тисяч;
* мад'ярами - більше 2-х тисяч;
* іудеїв налічувалось більше шістсот;
* українцем записався всього один.
По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя Лойошу Кошуту. В центрі міста, — погруддя танкисту Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви — погруддя Шімону Голлоші. Пам'ятник Леніну нині знятий з постаменту.